Увлечённая преданность делу, яркий самобытный талант, вдумчивое прочтение текста и, конечно безграничное трудолюбие – это всё пианист Евгений Громов.

Владимир Загорцев, композитор (Киев, 1999)

 

Удивительна природная пластичность Евгения Громова. Удивительны редкие для молодого музыканта глубина и ёмкость охвата. Тонкий, огранённый животворным резцом сильвестровской музыки слух светится поразительной бережностью и внимательнейшей ответственностью в каждом моменте пения его фортепиано.

Александр Кнайфель, композитор (Санкт-Петербург, март 2002)


Когда я впервые получил компакт-диск Евгения Громова, моей первой реакцией по прослушивании было: позвонить тотчас же в Киев и сказать ему, что он открыл мне неизвестный мир украинского авангарда – особенного стиля, полностью независимого от русского или польского, совершенно оригинального и чрезвычайно убедительного.

Мне следовало также сказать ему, что сам он представился мне как исполнитель необычайной насыщенности (интенсивности), одарённый истинным чувством крупной формы и в то же время чувствительностью, позволяющей ему реагировать на все нюансы благодаря редчайшему пианистическому звучанию, с аккордами fff без жёсткости, очень пластичными, светящимися и включёнными в безукоризненную технику.

Прослушивание недавно присланного им очередного диска только утвердило меня в моем первоначальном крайне позитивном ощущении.

Дьёрдь Куртаг, композитор (Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо, 1 октября 2007)


Пианист Евгений Громов, очень тонкий музыкант с выдающимися способностями, осуществил запись многих моих фортепианных произведений. Его внимательное отношение к авторскому тексту в сочетании с глубокой интуицией, персональное отношение к звуку, феноменальная музыкальная эрудиция вызывает восхищение у таких выдающихся мастеров, как композиторы Александр Кнайфель, Эдуард Артемьев, Гия Канчели... Также нужно отметить огромную работу Евгения Громова по записи антологии современной украинской фортепианной музыки, которую я считаю совершенно небывалой и уникальной.

Валентин Сильвестров, композитор (Киев, 20 марта 2002)


Evgeny Gromov was born in 1973. The young virtuoso is the 1998 winner of the Revutsky State Prize, a prestigious award given annually in Ukraine. In the last few years he has been working intensely with many major Ukrainian composers (Silvestrov, Stankovych, Hrabovsky, Godziatsky, Huba, Zahortsev) with the intention of recording the pianistic canon of works composed since the sixties by living Ukrainian composers. He is under contract with TNC to record all this music, with special emphasis on the piano music of Valentin Silvestrov composed between 1955 and 2000 (a 4-CD set).

  Вирко Балей, TNC Recordings (Лас-Вегас, штат Невада, 2000)


Місце Євгена Ґромова серед музично-виконавської громади України не просто досить помітне – можна назвати його особливим. Можна одержати премію на міжнародному конкурсі піяністів, загравши в 1,000,000…..000 раз Rach-3 (так скорочено в Америці звуть Третій концерт Рахманінова), чи Tchai-1, чи “Картинки с выставки”…. (будь-хто може продовжувати цей ряд дуже довго) --- і, як довгождане й нечуване щастя, влитися в муравлисько тих, хто змушений (бо так диктують їм сучасні хазяї-розпорядники світового концертного життя) грати “вєрняк” і тільки “вєрняк”, аби втриматися “на плаву”, потрапити в “обойму” і гасати собі по всіх світових усюдах. А можна, як Ґромов, присвятити себе саме такому репертуарові, який не грає ніхто або, в світовому порівняльному масштабі – майже ніхто (і напевно жоден з 30 мільйонів китайських піяністів, з Лань Ланем включно). Це – музика другої половини 20 століття – України та інших країн.

Патріотично-культуртрегерський подвиг Ґромова, що спромігся зарекордувати (укр.-діясп.) чи то записати (укр.-конт.) фактично все цінне, що створено вітчизняними композиторами за останні 70-80 років для фортепіяно – від Ревуцького і Лятошинського до Сильвестрова, Станковича, Годзяцького, Губи, Соловкіна, Загорцева, Крутикова та інших наших сучасників, можна порівняти лише з подібними вчинками Ґлєнна Ґульда, що випустив спеціяльний диск із записами музики канадських композиторів, та його нинішнього земляка – унікального віртуоза Марк-Андре Амлена, який продовжує і розвиває в найширших масштабах Ґульдову ініціятиву, розпочавши видавати багатодискові альбоми канадських фортепіянових творів, а понад то записавши не менш як половину не граної -- чи  рідко граної – на її власній батьківщині спадщини російської музики для фортепіяно (можна назвати тут зібрані твори Метнера та М'ясковського).

Але, як говорилося вище, Євген Ґромов не обмежується тільки цими національними здобутками – він задовольняє і свою виконавську жагу до світової музики недавнього минулого, що ніколи не звучала (винятки з цього є, але вони просто мікроскопійні) в Україні – та й в цілому СРСР за винятком Москви та Лєнінграда -- до початку 1990 рр. Тут і Арнольд Шьонберґ, і Альбан Берґ, і Антон (фон) Веберн, і Бела Барток, і Ігорь Стравінскій,  і Артур Лур'є, і Андре Жоліве, і Луїджі Далляпікколя, і П'єр Булєз, і Карлгайнц Штокгавзен, і Джон Кейдж, і Дьйордь Куртаґ, і Мортон Фельдман, і Ґаліна Уствольская, і Альфред Шнітке, і Алєксандр Кнайфєль...

Чи можна переоцінити значення виконавської діяльности Ґромова для ствердження значення української музики для фортепіяно, для роблення її знаною й поцінованою у світі, а так само для поширення знайомства тих українців, що ще не відцуралися культури, з повоєнною музикою Европи та Америки? – Гадаю, що це було б дуже й дуже важко зробити.

 Леонід Грабовський, композитор (Ірвінґтон, стейт Ню-Джерзі, 2013)