Захоплена відданість справі, яскравий самобутній талант, вдумливе прочитання тексту і, звичайно, безмежна працьовитість — усе це піаніст Євген Громов.

Володимир Загорцев, композитор (Київ, 1999)

Коли я вперше отримав компакт-диск Євгена Громова, моєю першою реакцією після прослуховування було: негайно зателефонувати до Києва й сказати йому, що він відкрив мені невідомий світ українського авангарду — особливого стилю, цілком незалежного від російського чи польського, абсолютно оригінального й надзвичайно переконливого.

Мені слід було також сказати йому, що сам він постав переді мною як виконавець незвичайної насиченості (інтенсивності), наділений справжнім відчуттям великої форми й водночас чутливістю, яка дозволяє йому реагувати на всі нюанси завдяки рідкісному піаністичному звучанню, з акордами f – ff без жорсткості, дуже пластичними, осяйними й вписаними в бездоганну техніку.

Прослуховування нещодавно надісланого ним чергового диска лише зміцнило моє початкове надзвичайно позитивне враження.

Дьордь Куртаг, композитор (Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо, 1 жовтня 2007)

Піаніст Євген Громов, дуже тонкий музикант із видатними здібностями, здійснив запис багатьох моїх фортепіанних творів. Його уважне ставлення до авторського тексту в поєднанні з глибокою інтуїцією, особисте ставлення до звуку, феноменальна музична ерудиція викликають захоплення у таких видатних майстрів, як композитори Олександр Кнайфель, Едуард Артем’єв, Гія Канчелі... Також слід відзначити величезну роботу Євгена Громова із запису антології сучасної української фортепіанної музики, яку я вважаю цілком безпрецедентною та унікальною.

Валентин Сильвестров, композитор (Київ, 20 березня 2002)

Євген Громов народився 1973 року. Молодий віртуоз — лауреат Державної премії імені Льва Ревуцького 1998 року, престижної нагороди, яку щороку присуджують в Україні. Останніми роками він інтенсивно співпрацює з багатьма провідними українськими композиторами (Сильвестровим, Станковичем, Грабовським, Годзяцьким, Губою, Загорцевим), маючи на меті записати фортепіанний канон творів, написаних від 1960-х років живими українськими композиторами. Він має контракт із TNC на запис усієї цієї музики, з особливим акцентом на фортепіанній музиці Валентина Сильвестрова, створеній у період між 1955 і 2000 роками (комплект із 4 компакт-дисків).

Вірко Балей, TNC Recordings (Лас-Вегас, штат Невада, 2000)

Місце Євгена Ґромова серед музично-виконавської громади України не просто досить помітне – можна назвати його особливим. Можна одержати премію на міжнародному конкурсі піяністів, загравши в 1,000,000…..000 раз Rach-3 (так скорочено в Америці звуть Третій концерт Рахманінова), чи Tchai-1, чи “Картинки с выставки”…. (будь-хто може продовжувати цей ряд дуже довго) --- і, як довгождане й нечуване щастя, влитися в муравлисько тих, хто змушений (бо так диктують їм сучасні хазяї-розпорядники світового концертного життя) грати “вєрняк” і тільки “вєрняк”, аби втриматися “на плаву”, потрапити в “обойму” і гасати собі по всіх світових усюдах. А можна, як Ґромов, присвятити себе саме такому репертуарові, який не грає ніхто або, в світовому порівняльному масштабі – майже ніхто (і напевно жоден з 30 мільйонів китайських піяністів, з Лань Ланем включно). Це – музика другої половини 20 століття – України та інших країн.

Патріотично-культуртрегерський подвиг Ґромова, що спромігся зарекордувати фактично все цінне, що створено вітчизняними композиторами за останні 70-80 років для фортепіяно – від Ревуцького і Лятошинського до Сильвестрова, Станковича, Годзяцького, Губи, Соловкіна, Загорцева, Крутикова та інших наших сучасників, можна порівняти лише з подібними вчинками Ґлєнна Ґульда, що випустив спеціяльний диск із записами музики канадських композиторів, та його нинішнього земляка – унікального віртуоза Марк-Андре Амлена, який продовжує і розвиває в найширших масштабах Ґульдову ініціятиву, розпочавши видавати багатодискові альбоми канадських фортепіянових творів, а понад то записавши не менш як половину не граної -- чи рідко граної – на її власній батьківщині спадщини російської музики для фортепіяно (можна назвати тут зібрані твори Метнера та М'ясковського).

Але, як говорилося вище, Євген Ґромов не обмежується тільки цими національними здобутками – він задовольняє і свою виконавську жагу до світової музики недавнього минулого, що ніколи не звучала (винятки з цього є, але вони просто мікроскопійні) в Україні – та й в цілому СРСР за винятком Москви та Лєнінграда -- до початку 1990 рр. Чи можна переоцінити значення виконавської діяльности Ґромова для ствердження значення української музики для фортепіяно, для роблення її знаною й поцінованою у світі, а так само для поширення знайомства тих українців, що ще не відцуралися культури, з повоєнною музикою Европи та Америки? – Гадаю, що це було б дуже й дуже важко зробити.

Леонід Грабовський, композитор (Ірвінґтон, стейт Ню-Джерзі, 2013)